КитВасиль

Точно в ціль! КитВасиль, Ви абсолютно точно відчуваєте уподобання людей, з якими майже не знайомі.
Важко переоцінити моє враження від першого прочитання книги Річарда Докінза "Геоїстичний ген" ("Selfish Gene"). Пам'ятаю, це була взагалі перша книга, яку я прочитав за одну ніч, не зводячи очей з монітора... Сталося це три роки тому, себто коли я був в 11 класі. Ця книга, не більше не менше, АБСОЛЮТНО ЗМІНИЛА МІЙ СВІТОГЛЯД. Я відчув, що РАПТОМ СТАВ ІНШИМ. Пам'ятаю, тоді зруйнувалося багато стереотипів, які вже були нав'язані мені в школі і батьками.
Після цього я почав активно цікавитись науково - філософською літературою, зокрема філософськими аспектами Еволюції, стратегіями виживання, альтруїзмом і егоїзмом. Тоді ж я відкрив для себе чудовий сайт Олександра Маркова wwwmacroevolution.narod.ru/, бібліотеку і форум сайта. Одне слово, саме із цією книгою я пов'язую початок свого свідомого життя. (Скажу відразу, бібліотека там надзвичайно цінна, багато що хотілося б прочитати, але за браком часу нажаль не можу - сесія і таке інше. Форум Макроеволюшна - теж окрема тема, там подано безліч цікавих думок, давно хотів зареєструватися, але й досі побоююся, що в мене не вистачатиме компетенції, як біологічної, так і філософської, для спілкування там ). Трохи згодом - бібліотеку психологічної літератури wwwbookap.by.ru/ (Саме тут натрапив на книгу знайшов книгу "В поисках Ветра силы", за що бібліотеці великий респект; проте зізнаюся, читав цю книгу не повністю, лише окремі розділи. Потім помітив, що ссилка на цю книгу подана на Каневалі в розділі "Класика").
Втім, "В поисках ветра силы" - це вже окрема розмова, я трохи відійшов від теми. Річард Докінз у своєму "Selfish Gene" здійснює докорінний перегляд концепцій еволюційної теорії в світлі розробленої і висунутої ним теорії "егоїстичного гену". Дуже коротко - суть теорії полягає в тому, що теорія розглядає як одиницю Еволюції не вид, не популяцію, не особину, а окремий ген. Підкреслюється автономність всіх генів, можливість диференційованого впливу окремого гену на інші гени і групи генів (репресія генів) для отримання особистої користі. Завдання у ГЕНУ одне - вижити і реплікуватися, утворюючи якнайбільшу кількість своїх копій. Для досягнення поставленої мети ГЕН використовує найрізноманітніші стратегії ведення конкурентної боротьби, в тому числі й такі, що здаються нам, людям, не досить моральними й чесними. Але у природи не існує понять чесності і моралі в людському розумінні. Більш стійкі системи виживають, а менш стійкі - відмирають. Отже Дарвінівський природній добір - це лише окремий випадок ЗАГАЛЬНОГО закону виживання більш стійкого. І природі байдуже, і опиратися цим законам марно. От саме деяким стратегіям поведінки генів і генних систем в окремих випадках і присвячена книга. "...Світом керує безжальний егоїзм..." каже Докінз у своїй книзі. І не погодитися з ним, на мою думку, важко.
Одне слово, річ надзвичайно цікава (для біолога зокрема) і глибоко філософська. Однак є речі, які словами не передаси, які треба читати, і тільки так можна сформувати свою точку зору. Отже, рекомендую ВСІМ.
Знайомий я також з іншими книгами Ричарда Докінза – “Сліпий Вартовий” (The Blind Watchmaker) і “Розширений фенотип” (The Extended Phenotype) але їх не читав. І взагалі, після усього сказаного я фанат Докінза і Докінзівського стилю. Тож прочитаю як небуть обов’язково.
Що ж до "Метаекології" Валентина Красилова і "Непослушного дитя природы" Дольніка" - знов таки, чув, яле не читав. Проте дуже хочу прочитати і обов'язково прочитаю.

Отредактировано Terbern (2007-12-15 21:57:48)

Да, по изложению книге до Дольника далеко.  Книга является учебником и ей "приходится" немного этому званию соответствовать.

Но суть там совсем не в том. Автор - кстати, менее биолог, чем историк науки - сравнивает основные течения в эволюционизме (дарвинизм, ламаркизм, номогенез, СТЭ ,жоффруизм), сравнивает их, указывает (конечно, это его субъективное мнение ) на их недостатки и пытается указать путь "истинного" синтеза. При всех попытках соблюдать объективность, тем не менее, его симпатия к номогенезу, Вавилову, Бергу и Любищеву прослеживается повсюду. Отдельные его главы о Дарвине с удовольствием цитируются креационистскими сайтами, хотя сам автор относится к креационизму с позиций науки, т.е. отрицательно.

В книге убедительно показывается, что Дарвин не высказал оригинальной идеи относительно эволюции путём естественного отбора, более того, за 200 лет до него всё это было высказано неоднократно, и лишь готовность общества воспринять идею сделала его основателем теории. Но это всё я говорю так, для рекламы. Интересным там, на мой взгляд, является именно критическое рассмотрение на равных (!) разных эволюционных гипотез.

Для меня неодарвинизм (особенно после Докинза) казался незыблемой скалой, пусть со своими изъянами, но лучшей в наше время. Прочитав "Эволюцию" Чайковского, я вновь сомневаюсь.
Чего и всем желаю!

Красилова читав щось із давнішнього (що саме не пам'ятаю) і так сподобалось коли довелось теж саме слухати на лекціях з БІРу. Лектор цитував Красилова дослівно (N.B. не майже дослівно, а дослівно), заміняючи лише... висновки. Що все мовляв "створив не Бог, а обезяна" і немає віри крім СТЕ, а Дарвін пророк її.

Майже в тему: Єськов (хто знає Красилова, мабуть знає і Єськова) згадує про такого собі едіакарського звірка як ярнемнія (по опису, чистої води асцидія). При всій повазі та довірі до Єськова я більше ніде про неї не зміг знайти. Хтось ще чув про се? Дуже нада.