Міфи і легенди канівської практики

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Міфи і легенди канівської практики » Канівська практика » Те, що ви написали в Каневі і про Канів


Те, що ви написали в Каневі і про Канів

Сообщений 1 страница 30 из 39

1

Так от - здалося мені, що конче необхідно змінити тему і відійти від смороду та бруду.

На Каневалі у Чудотворця вивішено багато усілякого, що співалося і писалося з приводу Канева, про Канів і в Каневі.

Проте є і окрема така тема для пісень, поезій та прози: те, що написане начебто і без прямих посилань, проте - про Канів. Може, серед присутніх і небагато ліриків, проте у когось є друзі, для котрих Канів значить дуже багато.

Прошу - кидайте сюди це найкраще. Може воно й переважить те кизячиння, котрого навалили стільки - хоч святих винось.

Гадаю, що і Чудотворець Вікторович буде тільки - за.

Raven'у sp. персональний респект за кизяка і вибачення, що зтертого у розпачі назад не заколупати. Проте дещо з цього доступне вже на інших сайтах. Питайте - відповім.

Щиро ваш

Кит

+2

2

Respect! Давайте власне про Канів! Про його пісні, легенди! Про унікальний "канівський " настрій, якого ніде більш нема і який створити неможливо. Невже нікому нема нічого згадати? А то розвели із сайту про КАНІВ клуб неофашистів... :threaten:  Прости Господи...

Отредактировано Terbern (2007-11-12 17:37:04)

0

3

Ось, на почин - з Трахтемирівського циклу Павла Гірника.

Правда, чув як вона співається, хіба що Вервес.

-----------------

Павло ГІРНИК

* * *

Відбудься спогадом гірким,
Коли збирається у вирій
Серпневе небо, під яким
Запався шлях на Трахтемирів,

Де при самісінькій землі
Жовтіє місяць біля валу
І є вітряк у ковилі,
Де ми з тобою ночували,

Де по холодній далині
Вели тебе слова пророчі
І наверталися пісні
Колись на серце проти ночі,

Де круча небо підпира
І сохнуть верби за ровами,
Де зорі світяться з Дніпра
У козаків під головами…

0

4

Ще одна пісня - знов-таки Трахтемирівська.

Як кому цікаво, скину mp3/

-----------------------------------------------

Павло ГІРНИК

ЗРАДА

Спіткнувся мій кінь об списи. Помиратиму в полі,
Сорочка на грудях кривавим огнем зайнялася.
Підходь, яничаре, не бійся. Ти важив на долю.
Он коник лежить і кривуля, що кров'ю впилася.

І сам не подужаю встати, а тільки дивлюся
Крізь очі незмигні на поле, де смерть застеляє
Тесові столи і скликає гостей до матусі…
Востаннє співаю до сонця, що крук затуляє.

Ще чув — татарове замлілих коней відпувають.
Лягло товариство, і я помиратиму нині.
Вовки поховають мене, а вітри відспівають
У дикому полі, якого нема на Вкраїні.

0

5

І третя Трахтемирівська пісня.

Павло ГІРНИК

* * *

Озовись, побратиме, в чужій стороні…
Ще твій слід на дорозі не стерся,
Де ворожать зірниці на власнім вогні,
Пропікаючи зболене серце.

Ще ти долі сварливій даєш одкоша,
Щоб за поли тебе не хапала.
Ще у мандри береш, — бо козацька душа, —
Вишиванку, сопілку й кресало.

Ще полям і могилам вклоняється мак,
Ще Славуту пісок не завіяв.
Ще на кручах рипить, як порожній вітряк,
У сльотаву негоду пра-Київ.

Озовись, побратиме! Ще слід не прочах
По тобі у піснях сумовитих.
Я впізнаю тебе між людей по очах,
Якщо є ти на білому світі…

Побратим - MP3

Отредактировано КитВасиль (2007-11-13 08:01:30)

0

6

Вибачайте, шо трохи тхне - тіко з Гноярки.
Особисто в мене з Канівського регіону, як не соромно визнавати, є лише декілька казок. Хоча, треба буде потормошити своїх знайомих етнографів, а то аж якось невдобно.
Є ще у фотоальбомі Івана Гончара "Україна та українці" декілька світлин із того регіону, але вони на жаль поганої якості :( (гуцулів фото - хоч відбавляй, а Канівщина обшарплась).

0

7

Ну, я не зовсім про етнографію. Втім, думаю, краще б до Миколи Миколайовича Біляшівського звернутися. По-перше, він досі (поки ще) працює у Петра Івановича; і ймовірно має і родинні архіви.

0

8

Чудотворецъ
а коли вже світ побачить творіння Махулічки про Канів? Ви ж здається обіцяли його на Каневалі вивісити.

0

9

Ще один викопав - чисто канівський. Достеменно відомо, що написаний на терасі Лабалаторії. Автор не настільки знаний, як Павло Гірник, або навіть і зовсім нікому не відомий.

Прогноз погоды

Едва рассыплется звезда,
Чтобы назавтра вспыхнуть липой,
Гюрзою молнии гроза
Прошелестит в тиши великой.

И ливень будет лютовать
И отмывать своей молитвой
Все, что назавтра будет спать
Неназвано и нераскрыто.

Пока мы спим, он спесь собьет
С самшита, с тиса, с эвкалипта.
…А ты проснешься: дождь идет,
И пахнет завтрашняя липа.

Отредактировано КитВасиль (2007-11-13 13:12:48)

0

10

КитВасиль написал(а):

Raven'у sp. персональний респект за кизяка і вибачення, що зтертого у розпачі назад не заколупати. Проте дещо з цього доступне вже на інших сайтах. Питайте - відповім.

З поверненням!!!

+1

11

Північніше Канева розташовані Трахтемирів, Монастирок і Зарубинці (або ж Заруб) - мертві села, в яких тепер живуть без світла і телевізора окремі дачники, де стоїть маєток довбаного нафтогазового барона Бакая і де ще двадцять п'ять років тому жили старенькі дідусі та бабусі, які відмовилися виїжджати звідси на Переяславський бік, коли збудували Канівську ГЕС і відселяли цілі села, що були у заплаві Дніпра, де тепер водосховище.

Біля Монастирка є (вірніше була - бо тепер вітри та хвилі вже її геть зруйнували) Батурова гора - величезний піщаний кучугур. Подейкують, що нібіи то гора ця називається так у зв'язку із Степаном Батурою (Штефаном Баторієм) - королем польським, за якого козацтво дістало певних привілеїв. Проте, хто зна, хто зна...

Поруч - залишки Зарубинців - прадавнього міста Заруба, за яким названо протослов'янську пшеворсько-зарубинецьку культуру. Коби ж там хто жив - місту було б три тисячі років.

Ну, а місто Трахтемирів, загублене тепер у нетрях між ярів - воно стоїть невидиме і досі - над валами, що поростають дерезою та акацією...

Колись тут жив мій кум Сергійко Бондаренко. Ходив собі у київську школу, слухався дідуся з бабусею, пішов до війська, та тільки ніде не міг зрозуміти ні великого людського скотства, ні вітчимового прагматизму, з яким той прилаштував Сергійка у "золоте" ПТУ при ювелірному заводі.

Повернувся Сергійко з війська, та поїхав з археологами копати Заруб - робітником. Їздив одне літо, їздив друге,. Купив за сто рублів хатку піврозвалену під солом'яною стріхою, перебудував її, та й зостався тут жити - служити лісником.

Місцеві дядьки з Григорівки та Пшенишників вважали його за хворого, а потім ставлення стало ще більш ворожим - бо стали хлопцем цікавитися і з Канівського КДБ. Проте нічого не знайшли. Не подобалося і те, що не краде лісу разом з іншими дядьками, та й взагалі - не такий, як треба.

За рік-другий Сергійко прижився тут, але у Григорівському лісництві не втримався - дуже чужі люди очі муляють (а як стукне кому в Києві? та й взагалі, про що він там думає?).

Тоді він зачинив свою хату і знову подавсь у Київ - шукати свободи. Працював на швидкій у психбригаді (доба через три) санітаром - знав, як і за що родичі здають родичів, за що і як забирають за викликом з "органів". Проте весь час почувався і тут, як шпигун - все здавалося, що одного дня колеги приїдуть і за ним.

У трахтемирівську хату часто-густо наїздили дружбани - такі ж, як і Сергійко - посидіти у тиші, медитнути, сидяи на Трахтемирівькому валі ближче до зірок. Возили і ми з Юрком Григоровичем туди студентів на стаціонар. Класні, до речі, там стаціонари були: жили у клубі без вікон, ходили ловити дріад (метеликів таких) повз стару пошту, де висіла скринька (в яку інший мій дружбак вкинув листа до дівчини, котрого зі скриньки і дістав через 2 роки) і де біля сільмагу, в якому гуляли кози діда Прокопія, стояли сирітливі ваги без стрілок...

Дід Прокопій жив на горі, біля дерев'яного вітряка, котрого добре було видно з пароплава, як пливеш у Канів по Дніпру.

Цього вітряка тепер нема, проте я впевнений, що саме з нього починається "Иваново детство" Тарковського, то ж побачити його можна хоч у кіні... А може то і не він... А просто схожий.

Один з наших хлопців жив у хаті взимку. Зимно було, то ж він і розкочегарив піч, а сам пішов у Заруб. Повертався по льоду - аж бачить - дим. А то солом'яна стріха від комена загорілася. Стали вибухати каністри з пальним - все згоріло, і теслярське Сергійкове приладдя, і всілякий інший інструмент, і книжки, котрих там було чимало, включаючи різні самодруки окультних книжок, котрих тоді на Петрівці не продавали (див. також "9-й сон Вері Павловны" і "Чапаева и Пустоту" для розуміння загальної атмофери).

То ж Хата згоріла.

У Києві Сергійко не витримав і року - і знову поїхав на "Трахтемирівський ріг" - цього разу на пристань у Григорівці. Там жив, там і працював матросом. Туди причалювали "Метеори" і "Ракети" на підводних крилах.

Потім пару разів одружився, засів у Києві. Сергійко купив хатку у Луковиці - між Зарубинцями і Григорівкою. Туди він приїздив пару разів за літо. Виборював для Трахтемирова природоохоронний статус, і щойно він був здобутий - як його прибрав до рук такий собі Бакай - нафтовий кнурик з коротенькими сосисками пальців і круглою бандитською головою. Зробив тут приватне мисливське господарство з мисливською "хатинкою", пляцом для гелікоптерів, пристанню, тощо.

Останній раз ми з туди плавали десять років назад. А через пару років Сергійко втомився боротися з рідною українською державою, плюнув, згадав, що у вітчима десь на Близькому Сході є сестра - і подався шукати щастя та ростити діток на малярійні місцини між Хайфою і Тель-Авівом. Хто їздив з Тель-Авіва до Хайфи, той зна - километрів за 30 перед Хайфою, коли ще не видно гори Кармель, праворуч є старовинний римський ще акведук, що добре зберігся. За ним - звернути праворуч. Там є містечко, де тепер працює на макаронній фабриці електриком напівциган-напівкозак, Рапторів хрещений батько дядько Сергійко.

Чи сумує він за Трахтемировом? Чи сумує Трахтемирів за ним? Того не знаю, тільки чую, як дзвенять на вітрі натягнуті між Трахтемирівським валом і горою Кармель невидимі повітряні струни.

Отредактировано КитВасиль (2007-11-15 21:05:12)

0

12

Безпосередньо з Трахтемировом пов'язаний цей переклад з Роберта Фроста. Я завжди уявляв саме Сергійкову хате, і саме Великий Трахтемирівський Яр, коли перекладав його. Та й взагалі - щиро раджу почитати Фроста - дуже канівський поет...

ВКАЗIВКА (DIRECTION)

Облишмо все теперішнє, нестерпне.
Вернімось в час, що втратою подробиць
Роз’їдений, обпалений, обтятий,
Як статуя на цвинтарі в негоду.
Там хата, що давно уже не хата
На хуторі, що вже давно не хутір
Містечка, що давно вже не містечко.

Туди є шлях, дозволь лише вказати
Його тому, хто в серці і на думці
Має одне: аби ти заблукав там, —
Єдиний шлях, на каменярню схожий:
Нічим вже не приховані коліна
Міста колишнього — ці монолітні скелі.

В книжках про це написано таке:
На схід південний тут, окрім фургонних колій
Проорані по каменю борозни
Жахливим різьбленням льодовика,
Що вперся п'ятами в Північний полюс.

То ж не зважай, що холодком зустріне
Він тебе — просто лігвище у нього
Із цього боку на горі Пантері,
І не зважай коли одне за одним,
Із кожної з дірок льохових стежать
Так пильно парами очей старі барила.

А щодо лісу, що за спиною у тебе
Збентежено зашелепоче листям, —
Даруй йому, що взяти з шалапута,
Бо де ж він був — й не двадцять років тому?
Він надто задається, що затінив
Старі ці яблуні, подзьобані пташками.

Послухай, заспівай-но краще пісню
Про те, як шлях цей шляхом був додому
З робіт для когось, хто ще, може, й зараз
Попереду іде чи возом їде.

Вершина мандрів —ця найвища точка
Місцевості, де два великих поля
Одне в одне вливалися… Немає
Вже й жодного.
                                    Якщо ж ти заблукав
Настільки, щоб знайти себе нарешті,
Втягни нагору шлях, що був позаду,
Наче драбину. Почепи табличку
«ЗАЧИНЕНО» для всіх, окрім мене.

Ось ти нарешті вдома. Простір поля
Не ширший за намулину від збруї.
Але ось тут — дитяча халабуда,
I під ялиною — дрізки від мисочок. —
Це речі з іграшкової хатинки.
Оплач-но речі ці, що ми їм так раділи
I хату, що давно уже не хата,
Лише в кущах бузку провалля в льох,
I те зника, як ямочка на тісті.

Це був твій справжній дім, не іграшковий.
Але твоє призначення і доля —
Потік, з якого ти носив до хати воду,
Холодну й чисту, наче з джерела,
Глибокий — що його не скаламутиш
(О скільки є струмків - бурхливих в повінь,
Що влітку - стануть тванню на кущах).

Я в хованці під ялівцевим віттям
Колись давно сховав бокал побитий
Без ніжки — осьде він — Ґрааль святий, —
Він зачарований — чужі його не знайдуть,
Ті, що немає їм спасіння, як
Казав Єванґеліст Марко: їм не дано
(А я його поцупив — із дитинства).

Ось джерело твоє, і ось твоя вода.

Пий.
Не соромся.
Стань суцільним знову.

Отредактировано КитВасиль (2007-11-16 07:22:42)

0

13

До Трахтемирівського пів-острова завжди притягувались усілякі митці. І зара це ще більш помітно ніж будь-коли, бо Бакай по виживав у сіх середньостатистичних людей і залишились жити там лише усілякі митці та божевільні (що майже тотожне).
особисто я в Букрині забазувався в якогось митця, який там вєди ізчав. Пшеничний, коли регулярно навідувався в Трахтемирів, то базувався теж в якогось гуру, що в там шукав істину, а в перервах виковував реконструкції холодної зброї та розповідав сороміцькі анекдоти.
Перша людина, яку я здибав в Трахтемирові була якась бабця в якої я сподівався розвідати дорогу до Луковиці, але вона мене опередила запитанням: "Де моя хата? Тут десь має бути моя криниченька, а біля неї хата". Я відійшовши від шоку кажу "Бабцю, поситдьте тут, а я піду людей пошукаю, які це знають". Проходжу метрів 150, аж бачу криниченька, біля неї хата. Виявилось те що треба.
А стосовно оповіді про Сергійка з Бондарівки згадалось http://psylib.org.ua/books/rodin01/txt27.htm

0

14

Чудотворецъ написал(а):

А стосовно оповіді про Сергійка з Бондарівки згадалось http://psylib.org.ua/books/rodin01/txt27.htm

Судячи зі стилю, це якраз і є Сашко А56, через якого згоріла хата. Згадується купа спільних знайомих. У мене й досі зберігається його сакральний рукопис під назвою "Три літа". Дещо навіть повторюється. У "Трьох літах" є і про "Велике сидіння на Мар'їній горі".

А про Кистяківського розповідав йому не Сергій Максимов, як він стверджує, а я. Хоч ні, брешу, Максимов-старший працював з Мезенцевою на розкопках Скифських городищ. І Сергій провів більшість шкільних канікул у 1960-і з батьком у заповіднику, на розкопках.  Проте - Кистяк взагалі НІКОЛИ не був "старцем". Кремезним дідуганом наостаннє - так.

Отредактировано КитВасиль (2007-11-27 06:57:21)

0

15

КитВасиль
Чудотворецъ
якісь тільки вам відомі речі...

0

16

dracovolans написал(а):

якісь тільки вам відомі речі...

"Штирлиц, что знают двое, - знает свинья"

А загалом - ідеться про Трахтемирів і тамтешніх митців. Трахтемирів є певною мірою філією канівської теми, хоч з молодих там майже ніхто не був. Хіба що R@ptor, та й то змалечку ще.

Отредактировано КитВасиль (2007-11-29 22:35:06)

0

17

Трахтемирів - то культове місце! (звичайно, враховуйте, що я великий любитель створювати різноманітні туристичні байки та піонерські жахалочки  :pioneer: )
Один мій знайомий вже років сім намагаєцця відвідати Тразхтемирів, але ніяк не виходить. Як прокоментував ситуацію букринський митець (Великий і Малий Букрин - села на Трахтемирівському півострові), що вивчає там вєди: "Значить Трахтемирів його до себе не пустив".
Отже, посилаючись на думку авторитетів, туди не кожний зможе втрапити!
Але всім рекомендую (поспішайте, доки там знову якась ДУСя не розвелась).

0

18

Чудотворецъ написал(а):

Один мій знайомий вже років сім намагаєцця відвідати Тразхтемирів, але ніяк не виходить.

Есть у тебя ещё один знакомый на эту тему.... Ну, конечно, я не семь лет, но года 4 уже собираюсь. Однажды мы даже выехали туда - сели на автобус до Ржищева, доплатили за доезд до Балыко-Щучинки (где в сумерках 2 часа висели с рюкзаками на 5 метровой песчаной стене над Днепром), оттуда промаршировали через Ходоров куда-то на Букринский п-ов (не верьте карте, даже полукилометровому атласу!), почти дошли до Трахтемирова - и тут уже было пора возвращаться в М. Бурин на маршрутку...

Но я всё ещё надеюсь. А как там сейчас обстановка? Насколько реально туда проникуть и какая степень легальности проникновения?

0

19

Брунейский Агент написал(а):

Но я всё ещё надеюсь. А как там сейчас обстановка? Насколько реально туда проникуть и какая степень легальности проникновения?

http://www.dt.ua/3000/3150/28421/
http://h.ua/story/32134/

Родичі восени їздили до Букрина, далі пішки. Треба розпитати у Сергія Максимова - у нього в Луковиці ще досі є хата, і він там бува. Просто я сам вже років 15 у Києві влітку не буваю і по Україні практично не мандрую і не збираю... Ще Дмитренко (Негребецький) нещодавно лісапетом їздив.

Олексо, як бачите зі статей, сцуки Трахтемирів хочуть обнести сіткою. Як то кажуть, в гівні - броду нема...

+1

20

скинемось для викупу заповідних земель України? але насправді це сумно...

+1

21

Да, маршрутки далі Букрина здаєцця не ходять. Я там бував у 2005-му було все нормально. Тіко був кількагектарний маєток Бакая, до якого не рекомендувалось наближатись (поб'ють навряд, але голову точно поморочать). Боюсь лише, що недовго така земля без "хазяїна" стоятиме.

0

22

Я тут надибав вірш М. Рильського про Канів...не знаю, може потрібно...

Каневу

Уклін земний священним верховинам,
Де тінь Тараса на віки віків,
Душі народної любов і гнів,
Знялась в безсмертя помахом орлиним!

Там ворог був і потоптом звіриним
Топтав святині. Там моїх братів
Лилася кров, і сльози матерів
Квітчали сон синовнім домовинам.

Там встав Тарас, і встав Тарасів син,
І всі брати-народи, як один,
Знялися сонцем супроти туманів,-

І зловорожа падає стіна,
І непорочний, як зоря ясна,
В багрянім сяйві виникає Канів.

Максим Рильський

0

23

Raven_sp написал(а):

не знаю, може потрібно...

Звичайно потрібно. Дякую.
КитВасиль, може трохи відійдете від теми і повідаєте як Григорій Давидович Вервес йдучи по коридорах КНУ здибав Рильського із розстібнутою матнею? А заодно розкажіть наскіки можна в цій легенді можна довіряти.

0

24

Згідно з оповіддю Ю.Г., молодий ще кандидат наук Григорій Давидович Вервес (батько нашого митця, потім академік,etc.) на засіданні вченої ради Інституту літератури АН УРСР тихесенько сказав класику:

- Максиме Тадейовичу, у Вас матня розстібнута...
- Е, Гриню! - відповів класик, - як мертв'як у домі, то двери не зачиняють!

Думаю, історія правдива. Вперше почув її від ЮГ ще у 1977 р.

Отредактировано КитВасиль (2007-12-04 19:37:03)

0

25

Андрію, я Вам також дякую.

0

26

КитВасиль написал(а):

як мертв'як у домі, то двери не зачиняють

Типу, як пузо - надгробний пам'ятник загиблому герою...

0

27

в Каневе в предзачётный тихий вечер была создана Lunare leviscola - насекомое чудовище, помесь бражника и медведицы, с чешуйчатым брюхом броненосца и шестью крыльями. Утром, после размышлений о гневе Горобчишина, лишняя пара крыльев была подтёрта ластиком, а сам он долго рассматривал сей обьект. Видимо, кипели в нём весьма противоречивые чувства  :P но упрекнуть меня в вымышленности зарисованного обьекта он так и не упрекнул - после долгого пристального взгляда под нею расписался. Постановил - плоду моей фантазии - жить  ^_^

+3

28

А як воно перекладаєцця? Ну  "Lunare" - то єсно, а "leviscola"?
З.І. В мене на машині встановлений Translite - досить зручна програмка, яка при наведені і затримці курсору на будь яке видає переклад російських слів на англійську, а англійських на російську. Коли я навів на "leviscola", щоб зкопіювати воно мені видало: "levis" - джинсы, "cola" - кола.

0

29

Raven_sp написал(а):

пузо - надгробний пам'ятник загиблому герою

Дивно! "Пузо" і "Пам'ятник" - два поганяла члена (кора) Володимира Г. Радченка, нинішнього голови експертної комісії ВАК з біології... Схоже, що його герой (=товариш, матрос) загинув двічі...

Отредактировано КитВасиль (2008-01-11 08:43:00)

0

30

А як воно перекладаєцця?

В тому то й справа, що переклад цього самого трансл-ту найближче стоjть до правди, тобто нiяк... бо якесь palustris/terrestris/callipygis не хот1лось писать принципово, а leviscola - перше що на думку спало.

0


Вы здесь » Міфи і легенди канівської практики » Канівська практика » Те, що ви написали в Каневі і про Канів